|
Юлій Гарбузов
|
|
Вовкулаки
|
Взявши діда за долоню,
З ним онук заговорив,
Як у відеосалоні
Він фільм жахів подививсь. |
– Там, дідусю, вовкулаки,
Перевертні, упирі
мають ікла, мов собаки,
Та звірячі пазурі. |
Видирають пазурами
Вони нутрощі з грудей
Та висмоктують ночами
Кров у праведних людей… |
Жах, та й годі! Що й казати –
Небезпечні, мов чума.
Як я радий був дізнатись,
Що насправді їх нема! |
– Некмітливий ти хлопчисько, –
Сивий дід відповідав. –
Я ж на власні очі зблизька
Їх чимало розглядав. |
Ледве видерся з ротяки
У подібного мерця…
Правда й те, що вовкулаки
Не вмирають до кінця. |
Слід за ними пильнувати,
Бо, отямившись, вони
Можуть знову повставати…
З-під кремлівської стіни! |
1990 рік,
м. Харків, Україна
