Вовкулаки


Юлій Гарбузов

Вовкулаки

Взявши діда за долоню,
З ним онук заговорив,
Як у відеосалоні
Він фільм жахів подививсь.
Там, дідусю, вовкулаки,
Перевертні, упирі
мають ікла, мов собаки,
Та звірячі пазурі.
Видирають пазурами
Вони нутрощі з грудей
Та висмоктують ночами
Кров у праведних людей…
Жах, та й годі! Що й казати –
Небезпечні, мов чума.
Як я радий був дізнатись,
Що насправді їх нема!
Некмітливий ти хлопчисько, –
Сивий дід відповідав.

Я ж на власні очі зблизька
Їх чимало розглядав.
Ледве видерся з ротяки
У подібного мерця…
Правда й те, що вовкулаки
Н
е вмирають до кінця.
Слід за ними пильнувати,
Бо, отямившись, вони
Можуть знову повставати…
З-під кремлівської стіни!

1990 рік,
м. Харків, Україна